Мы с тобою беженцы. В ночь пролегает путь.
Стихотворение Сергея Жадана в переводе Алексея Цветкова.
Возьми лишь самое нужное.
Письма – да.Возьми лишь то, что сама понесешь туда.
Возьми рушники и иконы, серебряные ножи,
деревянные распятья, золоченые муляжи.
Возьми хлеб и овощи, потом ступай.
Мы уже никогда не вернемся в этот край.
Мы уже никогда не увидим свои города.
Письма – все. До последнего злобного, да.
Нам уже в ночных ларьках ничего не купить.
Из сухих колодцев нам никогда не пить.
На знакомые лица нам уже не взглянуть.
Мы с тобою беженцы. В ночь пролегает путь.
Нам с тобой бежать по подсолнуховым полям.
Нам спасаться от псов, ночевать в хлеву как волам.
Нам ладонями черпать воду, жить в лагерях чужих,
нам дразнить драконов со знамен боевых.
Друзья не вернутся, ни ты – под родимый кров,
не будет задымленных кухонь, привычных чинов,
не будет сонного света уличных фонарей,
не будет зеленых долин и пригородных пустырей.
Будет распухшее солнце в плацкартном окне,
холерная яма, известь с краями ее наравне.
Будет кровавая обувь на женских ногах,
измученные караулы в пограничных снегах,
подстреленный почтальон со своим порожним мешком,
священнику крюк под ребро с беззаботным смешком,
кладбищенская тишина, гомон комендатур,
списки жертв, отпечатанные без корректур,
бесконечные, не напасешься времени на
ежеутренний поиск: увидеть свои имена.
Оригинал:
Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.
Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.
Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.
Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.
Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.
Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,
підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,
такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.
Стихотворение Сергея Жадана в переводе Алексея Цветкова.
Возьми лишь самое нужное.
Письма – да.Возьми лишь то, что сама понесешь туда.
Возьми рушники и иконы, серебряные ножи,
деревянные распятья, золоченые муляжи.
Возьми хлеб и овощи, потом ступай.
Мы уже никогда не вернемся в этот край.
Мы уже никогда не увидим свои города.
Письма – все. До последнего злобного, да.
Нам уже в ночных ларьках ничего не купить.
Из сухих колодцев нам никогда не пить.
На знакомые лица нам уже не взглянуть.
Мы с тобою беженцы. В ночь пролегает путь.
Нам с тобой бежать по подсолнуховым полям.
Нам спасаться от псов, ночевать в хлеву как волам.
Нам ладонями черпать воду, жить в лагерях чужих,
нам дразнить драконов со знамен боевых.
Друзья не вернутся, ни ты – под родимый кров,
не будет задымленных кухонь, привычных чинов,
не будет сонного света уличных фонарей,
не будет зеленых долин и пригородных пустырей.
Будет распухшее солнце в плацкартном окне,
холерная яма, известь с краями ее наравне.
Будет кровавая обувь на женских ногах,
измученные караулы в пограничных снегах,
подстреленный почтальон со своим порожним мешком,
священнику крюк под ребро с беззаботным смешком,
кладбищенская тишина, гомон комендатур,
списки жертв, отпечатанные без корректур,
бесконечные, не напасешься времени на
ежеутренний поиск: увидеть свои имена.
Оригинал:
Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.
Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.
Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.
Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.
Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.
Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,
підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,
такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.
We are with you refugees. At night, the path lies.
The poem of Sergei Zhadan translated Alexei Tsvetkov.
Take only the most necessary.
Letters - yes. Take only what you carry there.
Take towels and icons, silver knives,
wooden crucifixes, gilded dummies.
Take bread and vegetables, then go.
We will never return to this land.
We will never see our cities.
Letters are everything. Until the last evil, yes.
We already have nothing to buy at night stands.
From dry wells, we never drink.
We no longer look at familiar faces.
We are with you refugees. At night, the path lies.
You and I run through the sunflower fields.
We escape from the dogs, spend the night in the barn like oxen.
We palms draw water, live in the camps of others,
us tease dragons with battle banners.
Friends will not return, neither you are under a darling,
there will be no smoky kitchens, the usual ranks,
there will be no sleepy light from street lamps,
there will be no green valleys or suburban wastelands.
There will be a swollen sun in the reserved window,
cholera pit, lime with the edges of it on a par.
There will be bloody shoes on women's legs,
exhausted guards in frontier snows,
hit by a postman with his empty bag,
priest hook under the edge with a carefree chuckle,
cemetery silence, hubbone commandant's office,
lists of victims, printed without proofreading,
endless no time
Every morning search: see your names.
Original:
Whatever it takes naivevlivshe. Vzm list.
Remove them, you can carry it yourself.
Vzmi rushniki ta іkoni, vіzmi srіbnі knives,
Place the trees of the Rozp’yatti, gilded dummies.
View the city and the city, then the city.
My nikols are not turning around anymore.
My nikols are no more indulgent in our mista.
Vzm list. All To the rest of the evil leaf.
We nikoli not turn to our new kramnits.
We don't need dry drinks.
We nіkoli no more bachi znayomih face.
You are married to you. We are with you bryti krіz nich.
We with you bgty vzdovzh sonyashnikovyh pol_v.
Us with you tikati v_d psіv, spati pomіzh vol_v.
We take the water in dolon, chekayuchi in the camps,
dratuvati drakon_v on boyovih praporah.
Friends do not come back, and I will not come back.
Do not zadmlenih kitchens, do not zvichnogo posad,
Won't you sleep svetle middle mid ass,
there will not be green valleys and zamylesky kestles.
Be rozmazane sun for reserved seat vіknom.
Bole cholera pit flooded vapnom.
Bugging up on his legs,
Vimuchenі vartovі in prikordonnyh dіgah,
shootings of a leaflet with a mixed light,
pride for the rib priest іz bezzhurnim smіshkom,
tsvintarna tisha, gamіr commandant,
lists of bogus, drukovanі without korektur,
taki bekіnechnі, scho navit hour not staє
shukati in them
The poem of Sergei Zhadan translated Alexei Tsvetkov.
Take only the most necessary.
Letters - yes. Take only what you carry there.
Take towels and icons, silver knives,
wooden crucifixes, gilded dummies.
Take bread and vegetables, then go.
We will never return to this land.
We will never see our cities.
Letters are everything. Until the last evil, yes.
We already have nothing to buy at night stands.
From dry wells, we never drink.
We no longer look at familiar faces.
We are with you refugees. At night, the path lies.
You and I run through the sunflower fields.
We escape from the dogs, spend the night in the barn like oxen.
We palms draw water, live in the camps of others,
us tease dragons with battle banners.
Friends will not return, neither you are under a darling,
there will be no smoky kitchens, the usual ranks,
there will be no sleepy light from street lamps,
there will be no green valleys or suburban wastelands.
There will be a swollen sun in the reserved window,
cholera pit, lime with the edges of it on a par.
There will be bloody shoes on women's legs,
exhausted guards in frontier snows,
hit by a postman with his empty bag,
priest hook under the edge with a carefree chuckle,
cemetery silence, hubbone commandant's office,
lists of victims, printed without proofreading,
endless no time
Every morning search: see your names.
Original:
Whatever it takes naivevlivshe. Vzm list.
Remove them, you can carry it yourself.
Vzmi rushniki ta іkoni, vіzmi srіbnі knives,
Place the trees of the Rozp’yatti, gilded dummies.
View the city and the city, then the city.
My nikols are not turning around anymore.
My nikols are no more indulgent in our mista.
Vzm list. All To the rest of the evil leaf.
We nikoli not turn to our new kramnits.
We don't need dry drinks.
We nіkoli no more bachi znayomih face.
You are married to you. We are with you bryti krіz nich.
We with you bgty vzdovzh sonyashnikovyh pol_v.
Us with you tikati v_d psіv, spati pomіzh vol_v.
We take the water in dolon, chekayuchi in the camps,
dratuvati drakon_v on boyovih praporah.
Friends do not come back, and I will not come back.
Do not zadmlenih kitchens, do not zvichnogo posad,
Won't you sleep svetle middle mid ass,
there will not be green valleys and zamylesky kestles.
Be rozmazane sun for reserved seat vіknom.
Bole cholera pit flooded vapnom.
Bugging up on his legs,
Vimuchenі vartovі in prikordonnyh dіgah,
shootings of a leaflet with a mixed light,
pride for the rib priest іz bezzhurnim smіshkom,
tsvintarna tisha, gamіr commandant,
lists of bogus, drukovanі without korektur,
taki bekіnechnі, scho navit hour not staє
shukati in them
У записи 10 лайков,
1 репостов.
1 репостов.
Эту запись оставил(а) на своей стене Евгения Турчина
