Ліна Костенко  * * *  Життя іде і...

Ліна Костенко 

* * * 

Життя іде і все без коректур. 
І час летить, не стишує галопу. 
Давно нема маркізи Помпадур, 
і ми живем уже після потопу. 

Не знаю я, що буде після нас, 
в які природа убереться шати. 
Єдиний, хто не втомлюється, – час. 
А ми живі, нам треба поспішати. 

Зробити щось, лишити по собі, 
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні, 
щоб тільки неба очі голубі 
цю землю завжди бачили в цвітінні. 

Щоб ці ліси не вимерли, як тур, 
щоб ці слова не вичахли, як руди. 
Життя іде і все без коректур, 
і як напишеш, так уже і буде. 

Але не бійся прикрого рядка. 
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. 
Не бійся правди, хоч яка гірка, 
не бійся смутків, хоч вони як ріки. 

Людині бійся душу ошукать, 
бо в цьому схибиш – то уже навіки. 

Перевод с украинского 
Татьяны Гордиенко 

* * * 

А жизнь идёт и всё без корректур. 
И время мчится, не уняв галопа. 
Давно уж нет маркизы Помпадур, 
и мы живём уже после потопа. 

Не знаю я, что будет после нас, 
во что природа сможет нарядиться. 
Не отступает время ни на час. 
А мы – живые, надо торопиться, 

чтоб след оставить, без него нельзя, 
мы ж – ничего, проходим, словно тени, 
чтоб только неба синие глаза 
всегда бы землю видели в цветеньи. 

Чтобы леса не вымерли, как тур, 
слова не оскудели, словно руды. 
А жизнь идёт и всё без корректур, 
и как напишешь, так уже и будет. 

Досадных строк не бойся, как курка. 
Прозрений – тоже. Это сердца вехи. 
Не бойся правды, хоть она горька, 
и всех печалей, хоть они, как реки. 

Людскую душу бойся обобрать: 
предашь однажды – и уже навеки.